Білухівка давня

 

Білухівко моя, прадавній краю!

                                                                   Золотокоса карлівчанко…

 

За наказом Катерини II землі Слобідської України роздавали родичам, які закріпостили козаків та селян.

За свідченням старожилів назва села походить від прізвища пана Білухи, у володінні якого були землі і селяни-кріпаки. Білуха після смерті похований біля церкви у центрі села ( записано із уст  жителя села Кучеренка П.Ф. 1884 року народження, Василенка Г.В. 1889 року народження).

За іншими переказами,  Білухівка була закріпачена паном Білухою-Кохановським, який був при царському дворі. Він сам жив у столиці, а його землі були тут. Із того часу Білухівка стала називатися його іменем.

1793   року   на   кошти   братів-власників генерала   П.   Д.   та майора   А.   Д.   Білухи-Кохановських в  селі  Білухівці  споруджується  дерев'яна Дмитрівська   (Димитріївська)   церква,   при   якій   існували невеличка   церковна   бібліотека   та   школа   грамоти.

Пізніше село перейшло в спадщину пану Тарнавському, який одружився з дочкою пана Білухи.

За даними десятої ревізії (перепису) 1859 року значиться село власницьке Білухівка (Орчик) Костянтиноградського повіту; дворів - 126, жителів - 948, з них чоловіків - 483, жінок - 465, одна православна церква та три заводи.   На 1862 рік в селі  було 126 дворів і 948 жителів (дані взято із збірника «Списки населенных мест российской империи, том  XXXІІІ.  Полтавская губерния. – Санкт- Петербург, 1862 год).

У 1863 році тут у Білухівці (ще Синельникове) записано населення 913 чоловік (вірогідно, частина була переселена в інше село під час проведення селянської реформи, а також два заводи - винокурний та овечий.

З 1863 року  Білухівка стала волосним центром.  Після реформи 1861 року 42% селян залишилися малоземельними, а 4% зовсім не мали землі. (Дані взято із «Сборника хоз. Статистики Полтавской губернии Константиноградский уезд. Том XІV. Кулябко-Корецкий. – 1894. Г. Полтава).

За переказами, Кохановський жив у Петербурзі, а в село Білухівку влітку часто приїздив він сам та його діти, які вчились у Петербурзі. Був випадок, коли один із синів, будучи  у стані сп'яніння (після буйного гуляння),  поїхав оглядати батькові землі. На луках паслись вівці його ж батька. Він, під'їхавши, став бити пастухів - Тараса і Микиту Руденків - та глумитись над ними. Один із них не витримав і вдарив бичем сина пана Кохановського. Потім ці пастухи втекли на південь.

У  Кохановського  був управитель Волик. Це була хитра людина. Він зумів обдурити Кохановського і за тридцять років служби у пана так нажився, що зміг купити два маєтки у  того ж Кохановського - Лозоватку і Поляну.

Катерина II, ймовірно, пожалувала землі на Полтавщині генералу П.Д. Білусі-Кохановському і його братові -  Андрію Дмитровичу Кохановському за вірну службу. Брати швидко обжилися на родючих грунтах, збудували ґуральню і свічковий завод, від цього мали добрий зиск. Можна здогадуватись, що Білухи-Кохановські мали маєтності в інших місцях. 16 лютого 1808 року у Андрія Дмитровича народився хлопчик, якого назвали Михайлом. Коли хлопчику виповнилося 12 років, батько везе його в столицю і віддає на навчання у Царсько-сільський ліцей. Цей факт засвідчує, що Білухи-Кохановські мали неабиякі зв'язки у вищих колах. Коли хлопчик закінчив ліцей, то виклопотав призначення на посаду колезького асесора в канцелярії малоросійського генерал-губернатора в Полтаві. Цей службовець за своє життя  зробив великий вклад у розвиток міста Полтави, за що міська дума присвоїла Михайлу Андрійовичу Білусі-Кохановському звання Почесного   громадянина   Полтави.   Для   нього   це   було   найдорожчою нагородою за шістдесятирічне чесне слугування городянам. До цього часу росте Березовий сквер у Полтаві. Сьогодні кожний, хто прямує повз нього, мабуть, і гадки не має, скільки цій перлині міста літ, хто створив цю красу. А посадив цей сквер почесний полтавець -  Михайло Андрійович Білуха-Кохановський у 1870 році.

Отже,  родина Білух-Кохановських внесла значний вклад у розвиток нашого села та нашого краю.

Минав   час. Село    жило,      розроста­лось.    Пан  Білуха жив у Петербурзі   і   лише   пе­ріодично   навідувався   у село,   де   був   його паном. Та роки,  як говориться,    беруть і   вель­мож. У 1873 році він пе­редав свої   володіння сину,   але   тому  було ну­дно  господарювати.  Мо­лодший      Білуха виріс у Петербурзі    і    провінцію не   вважав  за  щось   цивілізоване,       а   тому     в 1878        році   розпродав землі    і    більше   у Білухівку   не  повертався.

Білухівські землі після реформи  1861року   ску­пили поміщики -  Біскубський   і  Волик.   Як   свід­чать    історичні   довідки,  Біскубський      був   трохи багатший   і   дуже   чванливий,   Волик  - розсудливий,      гуманніший  і   добріший.   Біскубський завжди       глумився   над Воликом.    Щоб   віддячи­ти   за таке  ставлення до себе,    Волик   одного  ра­зу   добре   його   провчив.

Пізніше Катерина II віддає ці землі Мініхову, який їх програв у карти Розумовському. Розумовський на свої землі прийняв німця Міклебург-Стрілецького.  

Селяни зовсім не мали землі для випасу худоби, тому що всі пасовища захопили великі землевласники (Міклебург-Стрілецькі), в яких селяни змушені були орендувати 300 десятин орної землі для випасу худоби, за що в період жнив повинні повністю зібрати хліб на площі 180 десятин. З допомогою виробітків великі поміщики тримали в напівкріпосницькій залежності селян, які обробляли свої невеликі малоземельні частки дідівським знаряддям – сохою, а тому збирали малі врожаї.

У селі довгий час  у селі не було навіть початкової школи. Лише 1893 року земством було закінчено будівництво приміщення двохкласної церковно-приходської школи. У ній навчалось 63 учні (записано від Хворост К.Е., 1889 року народження).  Отже, працювали одна земська та одна церковнопарафіяльна школи.

На 1900 рік у селі було 244 двори, 285 домогосподарів, жителів - 1494 чоловіки, із них чоловіків - 743, жінок - 751. Землі у селян, одержаної після реформи 1861 року, вони мали 1036 десятин вісімнадцять квадратних саженів. Відбувалося три ярмарки на рік.